Нотатки до життя і творчості Василя Стефаника.
( До 150–річчя від дня народження).
Василь Стефаник – неперевершений майстер соціально – психологічної новели.
Народився 14 травня 1871 р., с. Русов, нині Снятинського району Івано-Франківської області, в сім’ї заможного господаря Семена Стефаника.
Закінчив початкову школу у рідному селі, пізніше школу у Снятині, 1883р. - польську класичну гімназію у м. Коломиї. У 1892 р. - вступає до медичного факультету Краківського університету.
Стефаник-гімназист починає пробувати сили в літературі. Зі своїх перших
творів Стефаник опублікував без підпису лише один вірш. У співавторстві з
Мартовичем написав два оповідання: «Нечитальник» (1888) та «Лумера» (1889).
У 1890 році Стефаник у зв’язку із звинуваченням в
нелегальній громадсько-культурній роботі змушений був залишити навчання в Коломиї і продовжити
його в Дрогобицькій гімназії. Там він брав участь у громадському житті, став
членом таємного гуртка молоді, особисто познайомився з Франком, з
яким потім підтримував дружні зв’язки.
У
чернівецькій газеті «Праця» надруковано
новели «Виводи з села», «Синя книжечка», «Стратився», «У корчмі».
1899 р.- з’явилися перша книжка новел «Синя книжечка». 1990 р.-збірка
«Камінний хрест». 1901 р.- збірка «Дорога». 1916 р.- новела «Марія». 1917 р.-
новели «Діточа пригода», «Пістунка», «Вона земля», «Дід Гриць», «Гріх»,
«Morituri». 1922 р.- новела «Сини». 1925 р.- новела «Воєнні шкоди».
1926 р.- збірка творів «Земля». 1928 р.-
новела «Дурні баби». 1933 р. – новела «У нас все свято».
Творча спадщина письменника невелика. В.
Стефаник створив усього 59 новел, але кожна з них є унікальною. Недарма
український митець увійшов в історію літератури як письменник виняткової
оригінальності, зі своїм неповторним баченням світу.
Помер 7 грудня 1936 р. після тяжкої хвороби.
Похований у рідному селі Русові.