Григорій Сковорода народився 3 грудня 1722 року в селі Чорнухи, Лубенського полку, в родині козака. З дитинства виявляв здібності й бажання вчитися. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії, де освоїв кілька іноземних мов, в тому числі німецьку, латинську, грецьку.
Філософські погляди Сковороди присвячені головним чином етиці. Він не був лояльним до церковної та світської ієрархії, відкидав будь-який примус, не любив церковних ритуалів, віддаючи перевагу особистій духовній свободі.
Головним змістом людського існування Григорій Сковорода вважав самопізнання. Свої книги він писав химерною сумішшю церковнослов'янської, української та російської мов, байки — російською книжною мовою, пісні — українською. Все своє життя Григорій Савич наполягав на освіті, протиставляючи свої ідеї церковної схоластики. Був переконаний, що боже царство знаходиться всередині кожної людини. Як філософ, завжди базувався на знаннях Біблії.
1760-1770 - «Басни Харьковскія»
1770-1780 - «Сад божественних пісень, що проросли із зерен Святого Письма»
1772 - «Бесіда, названа двоє», «Діалог, або Розмова про давній світ»
1773-1774 - «Розмова п’яти подорожніх про істинне щастя в житті», «Кільце»
1774 - «Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру»
1775-1776 - «Ікона Алківіадська»
1780-1788 - «Жінка Лотова»
1783 - «Боротьба архістратига Михаїла з сатаною про це: легко бути добрим»
1783-1784 - «Суперечка біса з Варсавою»
1787 - «Вдячний Еродій», «Убогий Жайворонок»
1791 - «Діалог. Назва його — Потоп зміїний»